Структура освіти - це безперервний процес, який базується на існуючих досягненнях науки. Школа пристосовується до вимог сучасного виробництва та потреб економіки і, безперечно, має передбачати у своїй структурі розвиток і відбір кадрів для роботи в креативній економіці та формування майбутнього покоління. Ігнорування цілісності цього процесу, незважаючи ні на які модернові новели, буде діяти тільки на погіршення. Фактично, освіта та наукова діяльність ґрунтуються на засадах сталості та стабільного розвитку держави, тобто забезпечення цієї функції є державною прерогативою.
У першу чергу хочеться згадати проблему «людиноцентризму» - принцип, який повинен бути провідним у кожного педагога та викладача. Доречно зазначити, що новий Закон у статті 6 передбачає введення вищезазначеного принципу як однієї із засад державної політики у сфері освіти. Звичайно, це великий плюс, проте, чи можемо ми з упевненістю говорити, що він буде виконуватися? Як свідчить практика, у процесі виховання дітей у школах «радянський підхід» завжди перемагає в боротьбі з «європейським». Головне в освітньому процесі – це індивідуальний підхід до кожної дитини. Наприклад, є діти, які не вміють сидіти на одному місці, але в комфортній для себе поведінковій ситуації вони виконують абсолютно весь спектр навчального навантаження, а інколи навіть випереджають його. Суворе виховання та примушення до дисциплінарних правил може «вбити» особистість дитини на самому початку її саморозвитку. Можливо, саме тому в Україні креативних людей менше, адже їх завжди змушували жити за правилами й виконувати вказівки. Зауважу, що дисципліна також повинна бути, але в розумних межах і з повагою до індивідуальності кожного.
Новий Закон приймався надзвичайно складно, і його обговорення нагадувало швидше «театр абсурду», ніж дискурс з приводу одного з найважливіших актів держави. Політична складова в прийнятті «освітнього закону» була основоположною, а тому після «помпового» прийняття ми отримали досить «сирий» продукт. Об’єктивно можна стверджувати, що законодавець передбачив новації у Законі, але здебільшого це лише декларації, які не мають свого механізму виконання.
Велика кількість проблем в освіті зібрана у вищій школі, яка дає молодим людям квиток у доросле життя, проте не завжди у світле. Першою і надзвичайно важливою проблемою є відсутність розуміння, що диплом - це лише «обкладинка». Усі ми звикли говорити, що без диплома побудувати успішне життя практично неможливо. Ми віддаємо сили, терпіння, інколи навіть здоров’я, щоб отримати омріяний диплом. І ось життя починається з нової сторінки. Світлі думки та мрії в голові, однак, ми входимо в сувору реальність. Наш диплом є лише «папірцем», який нічого не доводить і для більшості роботодавців не має серйозного значення. Університет одразу після видачі диплома забуває про вас і не надає жодної допомоги в пошуку роботи та не впливає більше на вашу долю. Ні, це стосується не всіх випускників, але статистика показує, що більшість (особливо гуманітарних спеціалізацій) залишаються без роботи або вимушені працювати на низькооплачуваних та позапрофільних роботах. Випускник після закінчення університету, прийшовши на роботу, є некомпетентним у більшості практичних робіт, він більш-менш знає теорію, але з практикою ніколи не зустрічався. Роботодавець чекає від нього високого рівня підготовки, але, на жаль, рівень повністю відсутній. І ось починається нове навчання, яке оплачує роботодавець і, звичайно ж, вираховує кошти із заробітної плати молодого фахівця. Ми знаємо багато світових прикладів, де молоді люди створювали неймовірні відкриття без навчання в університеті (або ж залишаючи університет на перших курсах). В Україні таке уявити неможливо, адже наш менталітет та психологія зовсім не сприймають життя без «обкладинки».
Виникає логічне запитання, чому за роки незалежності ми виростили ціле покоління «обкладинок»? На жаль, цінність освіти з кожним роком знижувалася, адже все це почалося багато років тому. Навчання в університетах люди почали сприймати не як здобуття знань, а лише як певний «білий квиток». Наприклад, досить часто студентами ставали для того, щоб не йти на армійську службу (що актуально навіть і нині). Жодної тяги до знань, отримання кваліфікації та умінь такі особи не мали і, закінчуючи свій навчальний заклад, виходили з нього некомпетентними. Ставлення до здобуття вищої освіти в них було відповідне, і воно передавалося їхнім дітям, що призводить до своєрідного «круговороту в природі та державі». Питання сталого розвитку є основним у сфері освіти, і саме на вирішення цієї проблеми уряду потрібно докласти всіх зусиль.
Відповідно до нового Закону певні повноваження у сфері освіти мають Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти України, заклади освіти України, проте досить впливовими повноваженнями «нагороджені» суб’єкти громадського нагляду. Це означає, що, якщо в статуті громадського об’єднання передбачено діяльність у сфері освіти, вони можуть активно здійснювати нагляд, наприклад, за якістю підручників та матеріалів або за розподілом бюджетних коштів. Тобто, по суті, кожна особа, незважаючи на свій інтелектуальний та професійний рівень, зможе втручатися в освітній процес, для цього їй потрібно лише стати членом уже існуючого громадського об’єднання або створити власне. Відповідна норма може призвести до досить негативних наслідків, адже сфера освіти надзвичайно чутлива, а її контролем повинні займатися професійні учасники освітнього процесу.
Важливою проблемою є фактичне знищення наукових шкіл, які формуються десятками, а інколи й сотнями років. Руйнування наукових шкіл взагалі має ознаки спрямованих дій на кшталт знищення збройних сил. Звичайно, більше ніж за 10 років відбулися принципові технологічні та інформаційні прориви, але в науці всі результати мають значення й усі наукові школи мають право на існування, адже саме вони здійснюють найкращу та найкваліфікованішу підготовку молодих фахівців.
Можна називати ще багато проблем, наприклад, відсутність профільного законодавства з питань юридичної та економічної освіти, зростання нерівності в доступі до якісної освіти, відсутність стимулювання «економічно самостійної системи освіти» та інші. Ми повинні розуміти, що в разі «застою» при вирішенні цих проблем ціна зволікання буде надзвичайно великою для всієї держави в цілому. У першу чергу це призведе до деградації на всіх рівнях українського суспільства, падіння інвестиційної привабливості країни та використання як «сировинного придатку», підвищення криміногенної ситуації в країні у зв’язку з низьким рівнем освітнього виховання, збільшення міграційних процесів, відтоку молодих фахівців. Тобто можна твердо заявити, що це матиме катастрофічні наслідки для держави.
Прогнозування та стратегічне мислення – це два правила, які становлять основу європейського законодавчого успіху. Кожна дія повинна аналізуватися з точки зору майбутнього і не на один рік, а мінімум на десять. Тобто, приймаючи такий важливий акт, як Закон «Про освіту», необхідно одразу представити суспільству «Стратегію розвитку освіти на 10-20 років». Які існують проблеми? Яким чином вони будуть вирішуватися? Що в нас уже зроблено й що необхідно зробити? А головне – до чого ми прийдемо через 10-20 років? Тільки так ми зможемо бачити, куди рухаємося і чи цей шлях приведе нас до омріяної мети. Без цього будь-який закон буде залишатися виключно декларацією, яка не має свого логічного руху.
На законодавчому рівні потрібно прийняти закон, який буде регулювати вимоги до професії «викладач» та відновлювати престиж цього життєво важливого для держави фаху. Забезпечення «персоналізованого підходу», а саме: персоналізація дослідника за його можливості; учений-дослідник – генератор і носій інновацій поряд з персональною відповідальністю та звітністю – головний принцип у створенні нової ери викладачів-науковців. Неможливо також говорити про сучасний рівень освіти без належного матеріального забезпечення педагогічних кадрів. Конкурентна заробітна плата та можливості подальшого розвитку будуть мотивувати й стимулювати входити у сферу освіти кращих.
На жаль, нині українська освіта не забезпечена відповідністю змісту, потребам і викликам сучасного суспільства, що призводить до проблем, які ми обговорили вище. Освітня сфера є надзвичайно важливою для будь-якої держави, адже саме вона формує майбутнє. Тільки якісна освіта зможе створити нові умови життя та діяльності України як європейської держави. Дії Закону «Про освіту» мають носити системний та комплексний характер для того, щоб наші студенти були підготовлені до необхідного рівня та були витребувані в усіх галузях країни та світу. Рух трудових ресурсів - це позитивне явище, яке безперечно корисне для конкурентного середовища, саме тому завданням держави та її громадян є забезпечення цих умов. Отто фон Бісмарк казав «Той, хто економить на школах, будуватиме тюрми». Нам необхідно пам’ятати ці слова, адже поки є можливість змінювати, потрібно це робити, щоб потім не було запізно.
